###Юрiй Вiрт: "Дарiо Срна жартома сказав, що менi пора на пенсiю" ###

Чутки про те, що вiдомий воротар Юрiй Вiрт вирiшив закiнчити спортивну кар'єру, виявилися перебiльшеними.

На тренуваннях вiн нiчим не поступається молодим, i його завдання, за оновленим контрактом, -- посилити конкуренцiю серед голкiперiв клубу.

-- Чи правда, що у мiжсезоннi ви розмiрковували над тим, чи не пора вже пiти?

-- У командi п'ятеро сильних воротарiв. Зрозумiло, що тренери роблять ставку на молодих. Менi вже 37 рокiв, i все-таки я хотiв залишитися. Усе залежало вiд Рустама Худжамова. Якби вiн зостався в командi, то я б пiшов. А що Рустам продовжив кар'єру в "Металурзi", менi запропонували продовжити угоду. Умови -- тi самi, що й дотепер.

-- Чи поступається 37-рiчний воротар молодим колегам?

-- Нi, навпаки. Я ж маю бiльший досвiд. Виконую тi самi вправи, що й iншi голкiпери. Повiрте, якби не чувся на силi, то не продовжив би угоди. Менi приємно конкурувати з Андрiєм П'ятовим, Олександром Рибкою та iншими хлопцями. Та й, знаєте, для воротаря все ж вiк не такий критичний показник, як для польових гравцiв. Он у "Барселонi" Пiнто, їхнiй другий

воротар, що регулярно виходить на поле, -- мiй ровесник.

-- Чи можете назвати нинiшнiх гравцiв "Шахтаря", що прийшли в команду ранiше за вас?

-- Нi, таких немає. У "Шахтарi" я найдосвiдченiший, адже прийшов у донбасiвський клуб у далекому 1999 роцi. Були перiоди, коли я виступав в iнших колективах, але все одно повертався у "Шахтар". Пiзнiше за мене прийшли Олексiй Гай та В'ячеслав Шевчук. Ми троє -- старожили.

-- Чи користуєтеся цим статусом?

-- Нi. Я почуваюся молодим i не використовую вiк як аргумент. Нiде правди дiти, у колективi iнодi пiджартовують iз приводу мого вiку. Ось недавно Дарiо Срна жартома сказав, що менi пора на пенсiю. Я ж нагадав йому, що й вiн футболiст немолодий.

-- А хто у "Шахтарi" найчастiше жартує?

-- В'ячеслав Шевчук. Той може таке загнути, що вся команда корчитиметься вiд смiху. Як на мене, всi у нас вмiють кепкувати.

-- Ви не вiдстаєте?

-- Нi, люблю дотепно пожартувати. Але анекдотiв не розповiдаю. Я їх в одне вухо впускаю, а в друге випускаю. Та й у нас бiльше в пошанi всiлякi веселi iсторiї та "пiдколки".

-- Як Мiрча Луческу сприймає жарти футболiстiв?

-- Нормально. Вiн також любить послухати нашi iсторiї i сам має почуття гумору. Всi ми знаємо, коли i де можна жартувати.

-- А коли не можна?

-- Пiсля невдалого результату нiхто не посмiє навiть усмiхнутися. Нам не до цього. Луческу не зрозумiв би того, хто пiсля поразки жартує. От коли виграли -- смiємося досхочу.

-- Чи аж так треба бути зосередженим i серйозним перед грою?

-- На початку 2000-х рокiв, пригадую, так i було: боронь Боже, щоб перед матчем в автобусi хтось усмiхнувся! Розстрiл на мiсцi. А нинi смiливо жартуємо, хоч галасу не здiймаємо. Можна посмiятися, але не реготати.

-- То на початку 2000-х рокiв були суворiшi правила? Хто їх встановив?

-- Нiхто таких правил не встановлював. Я кажу не лише про "Шахтар", але й про весь український футбол. Нинi гравцi розкутiше i вiльнiше почуваються, нiж десять рокiв тому.

-- Виходить, свою футбольну молодiсть ви пережили за суворими правилами...

-- Можна i так сказати. Молодим було нелегко. Бувало, м'ячi носили, а як поклали не там, де треба, спортивну амунiцiю, то вона одразу ж вилiтала через вiкно на вулицю. Тепер молодим живеться легше. Вони мають у колективi однаковi права iз ветеранами. От я нiколи молодших не ображаю.

-- Юрiю, а закiнчивши кар'єру воротаря, ви плануєте i далi працювати в "Шахтарi"?

-- Знаю, що президент Ринат Ахметов цiнує тих гравцiв, якi довго служили "Шахтарю". Побачимо. Буде пропозицiя залишитися в дитячiй академiї клубу -- розгляну її. Та якщо вже нинi планувати життя пiсля спорту, то можна дуже скоро закiнчити кар'єру. Про таке не думаю.

-- Як вам Донецьк? Як ви ставитеся до розмов, буцiмто мiсто -- доволi сiре?

-- Я пригадую Донецьк зразка 1997 року, коли перейшов у "Металург". Тодi мiсто справдi було сiреньким. А нинi яскраве, красиве i вiдповiдає європейським стандартам. Пiсля Євро-2012 стане ще симпатичнiшим. Принаймнi менi тут зручно. Комфортно й моїй сiм'ї. Мої дiти Михайло i Софiя виросли тут. Я готовий жити у донбаськiй столицi по завершеннi кар'єри. Зрештою, у Донецьку я знайшов своє щастя. Тож грiх нарiкати на долю, що закинула мене на Схiд України.